AC/DC - FLICK OF THE SWITCH [1983]

AC/DC відомі багатьом завдяки своїй відданості обраному жанру наслідуванню традиціям і стилю від альбому до альбому. Дев'ята студійна робота австралійців була випущена Atlantic Records і з'явилася на прилавках 15 серпня 1983 року року. Визначаючи жанр цієї платівки я схиляюся до хард-року, з елементами більш хардового рок-н-ролу, а місцями можна простежити і вплив всюдисущого заводного хеві металу. Хоча всі ми розуміємо що сперечатися про стиль і жанрі справа марна, так що нехай кожен сам для себе визначає в міру свого сприйняття і знань. Я ж спробую розповісти про свої відчуття і емоції від цього творіння.

Створюючи платівку, лід гітарист Ангус Янг якось обмовився про бажане звучання для майбутнього альбому. За його словами, вони хотіли домогтися сирого і сухого звучання, без різноманітних студійних надмірностей, обробок і ефектів, і це безперечно вдалося. Та чи пішло це на користь альбому? Трохи однотипне звучання всіх 10-ти треків з одного боку додало запису цілісності, а з іншого зробило альбом ідеальним скоріш для закоренілих фанатів, ніж для нового слухача. Зазвичай любителі подібної музики купують платівки завдяки наявності одного або декількох безперечних хітів, але у випадку з Flick Of The Switch справжніх суперхітів ви не знайдете. Ні, "Клацання Вимикача" зовсім не такий поганий і створювався в одному з кращих складів, включаючи братів Янг, вокаліста Брайана Джонсона, басиста Кліффа Вільямса і ударника Філа Радда, але все ж він слабший за попередні роботи. Також варто звернути увагу і на факт того, що цей склад тріщав по швах, що вилилося в бійку між Малькольмом Янгом і Філом Раддом, що і змусило знаменитого барабанщика звільнитися з групи до закінчення запису. Інцидент стався через безвідповідальну поведінку ударника, який сильно зловживав різноманітними речовинами, що негативно позначилося на якості його роботи. В таких умовах, а особливо після випуску 2-х суперуспішних попередніх альбомів, створити ще один альбом-хіт просто не вдалося, та й чітко простежується криза музичних ідей, що виявляється в періодичних самоповторах і кліше. Незважаючи на всі труднощі при створенні, альбом породив 3 офіційних сингли на дійсно кращі пісні альбому, і дозволив команді відправитися в чергове турне.

Перший трек в альбомі - Rising Power володіє певним потенціалом але в силу невисокого темпу виконання і монотонності не здатний задати настрій всього запису в цілому. Потужне гітарне соло в кращих традиціях групи надає пісні цікавинку, але не більше того. This House Is on Fire так само як і попередня пісня не запам'ятовуються ні рифами, ні мелодією і виїжджає за рахунок полум'яного соляка Ангуса Янга. У всякому випадку бажання прослухати цей трек два або більше разів поспіль у мене не з'явилося, але в контексті цілісного прослуховування альбому - проканає. І ось, о диво, нарешті звучить сама Flick Of The Switch, за назвою якої має назву весь альбом. Пісня вийшла у вигляді синглу в США, Австралії, Іспанії та ... і навіть в Перу!))) Не знаю як там у перуанців з хард роком і покупкою синглів заморських рок-груп, але цей трек одним махом перекреслює два попередніх і вселяє надію і радість, після поганенького початку диска. Тут є і такий звичний кач, ритмічність і ядерний приспів, що так запам’ятовується, що дає ті самі відчуття живої, потужної і злагодженої групи - простіше кажучи пісенька в кращих традиціях. Далі ще один сингл під назвою Nervous Shakedown. Щільна та “міцно збита композиція”, при невисокому темпі має ефект «занурення» і здатна змусити трясти головою і викликати позитивні емоції і радість у меломана. Далі ми чуємо Landslide, що нагадує металізований бугі рок-н-рол в хеві метал обгортці. Прикольний номер чудово підходить для виконання лайвом на сцені, та активного розкачуванням публіки. Не хіт, але і не провал! Шоста композиція альбому називається Guns for Hire, і є одним з моїх особистих фаворитів цього альбому. Композиція має риф, що запам'ятовується, а щільне звучання пісні стає бальзамом на душу рокера. Вона розповідає про розгульного хлопчину (може містер Джонсон мав на увазі себе?))) Хлопець попереджає дамочку бути обережним з ним, бо він ще той дамський угодник і спокусник! Люблять AC/DC написати хтивих і веселих текстів, повних усіляких непристойних натяків, за що їм окрема подяка!

Сьомий трек альбому варто послухати хоча б через назву. Не варто забувати що AC/DC мають прекрасне почуття гумору, а тому для них цілком по приколу було назвати чергову пісеньку Deep in the Hole, що дослівно перекладається як "Глибоко в дупі"))). Тут хлопці розповіли нам про страждання хлопця, якого якась особа жіночої статі прикувала ланцюгами, і наганяючи страху змусила згадувати минуле. Судячи з усього ще одна історія замішана на реальних подіях і має якийсь сексуальний підтекст. Трек має крутий приспів, він прекрасно підійде для розковбасу публіки. Bedlam in Belgium наступний трек після "Глибоко в дупі" - моя найулюбленіша пісня в альбомі Flick Of The Switch. Складно пояснити чому вже так сподобалася, але одна з причин - це приспів з крутим бек-вокалом. Пристрасть у мене до таких приспивів, і думаю не тільки у мене. Рок повинен запам'ятовуватися, а в цій композиції в цьому плані все на 5 балів! Крім того пісня заснована на реальних подіях, коли поліція намагалася зірвати концерт групи, так як він був призначений на пізній час, що спричинило за собою масові заворушення і бунт фанатів, звідти й назва пісні. Дев'ята Badlands не особливо вражає ні енергією, ні подачею. Середня прохідна композиція, що представляє інтерес швидше текстом, ніж музичною складовою. Якби вона не з’явилась в альбомі - трагедії б не сталося і ніхто б від її відсутності не постраждав. Завершує платівку хороший трек під назвою Brain Shake. "Струс мозку" - класичний AC/DC! Швидкий трек, який розповідає про вечір на крутому концерті і про красиву дамочку, де все сплелося в яскравий рок-н-рольний цирк, композиція залишає в цілому приємне враження, змусивши забути про слабенький початку альбому.

Альбом Flick Of The Switch має цінність для кожного, хто збирає всі альбоми групи і містить як мінімум 6-7 гідних уваги композицій, здатних зарядити драйвом і хорошими емоціями. Але назвати альбом цілком вдалим буде неправильно, бо на ньому є кілька відверто слабких номерів, які не дотягують до рівня групи в цілому. Це не той альбом, з якого рекомендується починати знайомство з творчістю AC/DC, проте при цьому має свій  позитивні сторони для трушних шанувальників австралійських рокерів!
 

Авторська рубрика Андрія Агеєнко. Записатись до Андрія на заняття з гітари можна за посиланням: 

https://rockschool.ua/aheenko

Також підписуйтесь на його групу у ФБ: 

https://www.facebook.com/groups/Mr.Dron/?post_id=193500288658840