Найкращі пісні. The End від The Doors.

Група The Doors напиcала чимало хітів, проте 11-хвилинна пісня «The End» так і залишиться їх найбільш незвичайною композицією. Пісня ця, спочатку тривала близько трьох хвилин і представляла собою сумну прощальну пісеньку з 2-х куплетів.

Роббі Крігер, гітарист:
«Починали ми її писати як маленьку дотепну любовну пісню: «Це кінець, дружок, мій прекрасний дружок». Й у мене виникла ідея використовувати індійський лад, тому що я тоді сильно захоплювався Раві Шанкаром. Потім ця річ поступово стала довгою й зловісною. І кожен раз, коли ми її виконували, Джим, додавав в неї все більше таємничості».

Рей Манзарек, клавішник:
«Спочатку The End була короткою піснею, але, оскільки нам потрібно було чимось заповнювати час на сцені, ми почали розширювати композиції, доводячи їх до того, що, виходячи черговий раз обкуреними на сцену, ми не знали, як будемо її грати на цей раз. Було велике літо «кислоти», й ми багато імпровізували».
Імпровізували The Doors тоді в Лос-Анжелеському клубі «Whisky-a-Go-Go». 21 серпня 1966 року «обдолбанний» Джим звично співав свою «прощальну пісеньку»:
«Це кінець, мій любий друже,
Це кінець, мій єдиний друг, кінець ...
Водій, куди ти нас везеш? ... »

Але несподівано посередині «The End» почав декламувати нові рядки:
«Вбивця прокинувся ще до світанку, натягнув свої чоботи,
Одягнув маску з давньої галереї ...
«Батько». «Так, син ...» «Я хочу вбити тебе»,
«Мати ... я хочу ... **** тебе!»

Відоме слово з чотирьох букв, та ще й у ставленні до матері, викликало шок. Навряд чи хтось знав, що Джим захоплювався Ніцше і Фрейдом. Але треба сказати, Джиму була близька ця тема не тільки через те, що він багато читав. Відносини з батьками у нього з дитинства складалися важко. Папа був військовим моряком, а в розпал В'єтнамської війни тата-військові не прикрашали «прогресивну молодь», тому Джим часто говорив в інтерв'ю, що він ... сирота. Чеки, надіслані з дому він спалював, на дзвінки матері кидав трубку, а, коли вона все-таки з'явилася на концерті, проспівав їй свій «Едипів» уривок прямо в обличчя.

Втім, все вищесказане, навряд чи б заспокоїло слухачів. Та й вас, дорогі читачі, думаю теж. Результатом першого виконання уривка про тата й маму стало негайне вигнання з клубу «Whisky-a-Go-Go». Однак за дверима клубу групу очікувала удача, у вигляді господарів звукозаписуючої компанії, які все бачили, все чули і вирішили, що у банди великий потенціал.
На сесії запису «The End» стан Джима був таким, що той розтрощив телевізор звукоінженера, що дивився бейсбол (він порушував атмосферу запису), а потім почав поливати кімнати з вогнегасника. Було ясно, що «Це - Кінець», й запис перенесли на ранок.

Ранком пісня була записана відразу й без будь-яких накладень:

Пол Ротшильд (продюсер групи):
«Ці півгодини, що ми записували «The End », відносяться до найпрекрасніших моментів, проведених мною в студіях звукозапису. Я був просто приголомшений. Зазвичай продюсер сидить й слухає, як проходить запис. Але цього разу я повністю розчаївся в пісні, ставши просто слухачем. В абсолютно темній студії було видно тільки свічку в кабіні, де стояв Джим, й індикатори на пульті. Решта світла була відключена. Це був чарівний момент, й ми перебували в шоці, коли пісня закінчилася. Стало ясно: так, це кінець, далі просто неможливо... В апаратній кімнаті було чоловік п'ять, й раптом ми усвідомили, що бобіни продовжують крутитися, тому що Брюса, нашого інженера, теж повністю поглинула ця пісня. Він завмер на пульті й був втягнутий в пісню, він теж перетворився на слухача ... В той момент студію відвідала муза, і всі ми були сама уважність...».

Це зараз слово «f ** k» не вживає тільки ледачий рок-музикант, а тоді його треба було якось ховати. І Джим заревів замість цього щось нерозбірливе. Втім, всім було й так зрозуміло «хто кого і як».

Навіть після запису, «The End» залишилася своєрідним імпровізаційним майданчиком для Джима, під час її виконання вживу він то щось декламував або просто зависав хвилин на п'ять у прострації. Як результат – й без того чимала пісня розтягувалася часом до 18 хвилин.

Йшли роки. Помер Джим Моррісон, розпалися The Doors, пісні їх стали забуватися. Але новий сплеск інтересу до творчості групи ініціював Френсіс Форд Коппола, який вирішив використовувати їх музику в своєму фільмі «Апокаліпсис сьогодні». З тих пір у багатьох вона асоціюється з В'єтнамською війною, хоча насправді не має до неї ніякого відношення. Втім, Джим говорив, що «The End» універсальна тема й кожен бачить там те, що хоче.

P.S. А маму треба все-таки любити по-іншому.

* При підготовці статті використані матеріали Сергія Івановича Курія