BUMA-2019: Шаровари-метал або безчуйні виродки.

Сьогодні з самого ранку я не знаходив собі місця. Зазвичай я ніколи не дивлюся на годинник, а тут постійно думав: коли вже закінчиться моя робоча зміна? BUMA - завжди зустріч друзів, яких не бачив рік, але, звичайно, і без того було достатньо приводів відвідати Bingo.

Здається, зав’яжи мені очі при виході з вагону, та я зумію дістатися за адресою проспект Перемоги, 112. Станція метро Святошин після ремонту. І мій перший візит сюди закінчується панікою, адже я все життя пам’ятав, що виходити потрібно «в голову» поїзда. Станція й підземні території сьогодні мають оновлений вигляд. Я плутаюся в низці лабіринтів, тут все не так, як завжди. Де бабки, що торгують продуктами й квітковий ряд? І де бомжі? Я хочу бомжів! І побільше! На поверхні триває будівництво й потрібно проявити кмітливість, щоб перебратися на той бік. На зупинку різко під’їхав автобус і мало не збиває стару, яка поспішала залізти першою й зайняти краще місце. Із її пальця злітає золотий перстень і котиться мені під ноги. Стара приходить до тями, я віддаю їй перстень і думаю: як би я провів вечір, якщо б зніс його в ломбард? Та ось він, клуб Bingo, що сяє в ночі. І як завжди, моє серце повинно завмерти в радісному передчутті свята. Я приходжу сюди за чверть до п’ятої, біля входу товпиться близько сотні людей, але я з них нікого не знаю. Погана ознака. Я дивлюся на все, що відбувається й нічого не відчуваю. «Відчувай», - кажу я собі, але цього не відбувається. «Відчувай!» І знову нічого.

Реалії в українському металі сьогодні такі, що з різних об’єктивних і суб’єктивних причин взяти участь у BUMA змогли не тільки всі, але й мало хто міг це зробити. Вийди в той вечір на сцену кращі, на мою думку, в цьому році – Jinjer, Space of Variations, Backchat, Grandmapick і White Ward, – безумовно, на BUMA-2019 були б продані всі квитки. І не всім учасникам, що відіграли свої сети 21-го грудня знайшлося б місце на сцені. Вищезазначені команди плюс Motanka і Velikhan у ролі спеціального гостя й продемонстрували б тоді справжній рівень вітчизняної важкої сцени. Ну й створили б у підсумку ту масовість дійства, де магічний ореол імен укупі з крутизною учасників і, власне, публіка створили б атмосферу, гідну нашої пам’яті. Може й Тимчик&Co тоді б довів нас до сліз своїм виступом, як колись. Але організаторам довелося йти на компроміси.

Я, в свою чергу, вважаю, що було б круто дати шанс виступити на BUMA-2019 переможцям конкурсу School Bands Battle, рок-школярам Vnature. Їхні друзі-фіналісти конкурсу Шкільної Битви Груп, до речі, зіграють на Winter Mass цієї зими. У цьому році юні металісти випустили платівку, виступили на Atlas Weekend і мають близько сотні відданих фанів, готових голосувати за них гривнею. А вже в умінні вести діалог із публікою, триматися на сцені по-справжньому круто їм, я думаю, не бракувало б, і вони точно прокачали б зал. То був би крутий перфоманс і шанс показати, яка в нас росте зміна.

Друзі мої, ніколи не робіть висновків про групу до того, поки не побачили їхнього живого виступу. Але, музиканти, пам’ятайте: якщо ви відбуваєте номер - ніхто на вас удруге не прийде. Слухач, який сьогодні має можливість спостерігати в країні команди рівня Tesseract і (або) відвідує закордонні фестивалі, не хоче на вас ходити не тому, що ви не зробили пост в соцмережах або не вмієте просувати свою музику. Ви просто: а) гівняно граєте; б) не переживаєте. А ще перефразовуючи слова Стівена Кінга, сказані ним про письменницьку майстерність: «якщо ви не знаходите 3-4 години на день, щоб грати свою музику, то, можливо, вам варто зайнятися чимось іншим?» Знесіть у ломбард смартфони з встановленим на них Фейсбук і повертайтеся назад у підвали відточувати майстерність. 


Я повторюся, тут справа навіть не в ремісництві - цим професійно займається українська поп-рок сцена. Вони чесно працюють рок-групами. Але ви не переживаєте. С..ка, я не бачу ніяких емоцій у вас на обличчі. А ще я не чую приспівів, що запам’ятовуються, і справжніх метал-хітів. Ваша творчість розважає, але не чіпляє. Як там нещодавно сказав Нік Кейв у відповідь ученому Юваль Ною Харарі: «комп’ютер ніколи не напише таких пісень, як хлопець із Абердіна (маючи на увазі Кобейна, якщо комусь потрібно пояснювати)». Нове мистецтво народжується з новою людиною. Але де нові люди зі свіжими ідеями й незвичайним поглядом на навколишній світ? А ще я не бачу у вас артистів. Хто такі артисти? Це перш за все люди з високою енергетикою, готові нею ділитися. Але у вас, пацани й дівчата, такі кислі міни...

Після того, як кліп SOV займає перше місце, я пишу менеджеру Jinjer повідомлення: «якщо хочеш виграти в BUMA номінацію за краще відео - клич мене в кліп, сучка!» У минулому році я був вбитим зомбі у Velikhan, а цього разу грав Матусю Смерть, і мені вдалося вмовити пацанів закінчити це відео надією на світло в кінці тунелю. Там же на зйомках я зустрів Васю Прозорова. Ми деякий час знімали разом квартиру, а після багато років я жив в його «намоленій» кімнаті. Колись нам здавалося, що не вистачить і життя, щоб наговоритися, а тут ми не змогли перекинутися навіть парою слів. Просто стояли й мовчали... Так, повертаємось до сьогодення! Відповідь Саші Антошина після мого повідомлення, прийшла миттєво: «зах..рив їм зірку, зараз буду вітати». Після чого він відправився дарувати їм саморобну зірку BUMA на сцену. Того вечора вони «гріли» Jinjer в словацькій Братиславі. Так, з приводу кращого альбому року, най буде срач в коментах: я вважаю лонгплей White Ward відвертим дрочерством інтелектуальних снобів.



Є певне коло людей, які з упередженістю ставляться до колективів, що привносять українські національні мотиви в метал, через те, що цією темою спекулюють уже всі, хто тільки може. Я ж, не будучи шанувальником банд Чумацький Шлях і МOTANKA, зазначу, що коли я був присутній при підрахунку голосів, переконався: глядачі віддавали перевагу, в більшості своїй, одночасно обом цим колективам. Я можу сказати, що й ті, й інші виглядали на сцені гідно. І люди, які голосували за них, це підтвердять. У їхній творчості є певний концепт, сценічний образ, грають вони рівно, непогано звучать, вірять в те, що роблять, а ось того, що хочуть сказати більшість колективів на BUMA-2019, я не зрозумів зовсім. Чесно, мені здавалося, що сет Motanka - це одна велика пісня (нехай пробачать мене їхні шанувальники), але вони – Артисти. І я пам’ятаю, як ставив їхні теми в ефір Radio Submarina.

А ще я пам’ятаю, як під час виступу на Waken пацани з Чумацького Шляху, перебуваючи в натовпі фанів, засвітили український прапор, коли на сцену вийшли Jinjer. За це їм респект і повага. І це відрізняє ЧШ від тієї когорти «світлого братства», яке пише сьогодні недоречні коментарі про патріотизм і бандуру під новиною про те, що лонгплей Jinjer «King of Everything» увійшов до списку 50 кращих альбомів 10-річчя від Metal Hammer. Так, ви всі – хороші хлопці, але хороший хлопець – не професія. Я завжди говорив і продовжую казати, що не варто лизати один одному зад, але не варто й п…іти за спиною, бо іноді в Фейсбуці з вас починає випирати таке лайно, що хочеться від…ити вас батогом і загнати на репетиційну базу або вдосконалюватися до викладачів. Я кажу вам про це в обличчя: якщо не ми, адепти контр-культури, будемо ввічливі й шанобливі один до одного, то хто? На бекстейджі у вас дуже сумний «двіж». Ми завжди знайомилися з музикантами інших груп, спілкувалися, тусувалися до ранку, говорили про музику й часто прокидалися «на хаті» у своїх нових знайомих. У вас же гримерка - це конкурс самодіяльності. Ніколи бар на першому поверсі не був таким порожнім, як на цій БУМі...


Хлопці, в метал не можна гратися. Почитайте історію At the drive in! Як чуваки спали на вулиці, як крали інструменти, як грали з ранку до ночі, творячи безумства на своїх виступах разом із публікою, що складалася з декількох десятків людей, і виросла до мільйонів фанів в усьому світі. Не можна бути ситим і задоволеним офісним типом і при цьому співати про страждання дітей Африки. Але наші метал герої розповідають в інтернеті про те, який же ох..нний менеджмент у групи Без Обмежень і про їхню цільову аудиторію. Не шанувальники, не прихильники, не фанати, а ЦІЛЬОВА АУДИТОРІЯ. Ви всі – Аудиторія. Що це за слово?

Це мені дає підстави стверджувати, що ви теж хотіли б собі такого життя, а тому, метал для вас - позерство. А ви ж повинні зубами виривати свою публіку від цих ремісників і трощити простір, зводячи нові конструкції. Немов загони опору, що не мають жодного шансу на перемогу, зобов’язані боротися з тим несмаком, який несе масова культура. Але багато хто просто намагається заручитися підтримкою братів у соціальних мережах, які вміють підтримувати, не відриваючи дуп від дивану. Чуваки й чувіхи, спробуйте складати тексти тією мовою, на якій ви спілкуєтеся, а то складається таке враження, що вам нема чого сказати за ширмою англійських слів. Навіщо вам англійська, якщо ви не готові, до того, щоб катати в тур як Jinjer, граючи на межі людських сил і можливостей 40 концертів за 60 днів? Або скакати як Танюха Шмайлюк по сцені, з ногою в гіпсі.

Звичайно, набагато простіше піти шляхом найменшого опору й звинуватити в своєму провалі організаторів BUMA, публіку без смаку, бармена, що подав вам поганий коктейль, президента тієї чи іншої країни, але я вже читаю звіти про те, як все було ох..нно. Не було. Готовий битися об заклад - більшість глядачів, що прийшли в той вечір на концерт уперше були на врученні метал-премії. Ці люди, частково, забезпечили недавній Sold Out гурту Motanka, й за результатами голосування за своїх кумирів стало зрозуміло, скільки, на жаль, завітали в той вечір слухати інші банди. Пам’ятаю, як я радив Vovk виходити на сцену у вовчих шкурах або дорого пошитих індіанських вбраннях, як рекомендував їм для здобуття популярності їхати в Карпати і, живучи з лісниками, в хатинках рятувати ліс, а потім написати про це альбом.

Як говорив пацанам із Bojevilla читати книги, перш ніж писати тексти українською мовою. Я не казав їм, що потрібно робити саме так, або з піною у рота доводив, що це саме те, але я намагався пояснити їм, що потрібно підривати мозок, інакше ні про який прогрес у творчості мови йти не може. Якщо ви бажаєте щось «затерти» про політику або мову, то напишіть про це пісню, робіть це ну хоч би не так, як Зак де Ла Роча, а ранній Прозоров чи «ЗЛАМ». На «пів-шишки» бути бунтарем не вийде. Вибачте, друзі, але крутіше музикантів Velikhan у той вечір на сцені не було нікого. А вони то були просто запрошені гості.


Эпілог

Ми прощаємося з моїм другом, журналістом Сашком Пролетарським. Ніяк не можемо дочекатися таксі. Сьогодні - вечір новорічних корпоративів і тариф незвично високий. Саша ночує в моїх друзів, у моїй колишній кімнаті на Русанівці, ми чекаємо авто й тут він каже: «а чому нікого не було з преси сьогодні? Адже це ж відбувається раз на рік». Ми сходимося в тому, що вони вибрали концерт Otorvald. Тут із Bingo виходять мої баби-кєнти, наскільки я пам’ятаю, вони живуть поруч зі мною. Ми чекаємо, поки за Сашком приїде таксі, змінюємо маршрут – він відправляється на острів поетів без мене, ми прощаємось. Я їду в BMW x5 із швейцарськими номерами, за кермом серйозна людина, громадянка Швейцарії – Наталі Whiteward (ніяких співпадінь), і думаю про те, що ніколи не їздив в тачці з «Бригади». У таксі чуємо по радіо про те, що син Жені Галича знявся чи то в фільмі чи то в кліпі і це саме те, що людям просто необхідно було знати, с.ка, о першій годині ночі. Мене доставляють за адресою, я перевдягаюсь, беру ноутбук і йду на кухню писати вам, що я про все це думаю.

P.P.S. Тієї ночі мені наснилося, як на премії BUMA виступали Jinjer і Grandmapick. Як ми «горіли» на бекстейджі, а на сцену вибігали Женя Галич і Максим Сердюк зі СЛУХу, й стрибали в натовп. А після ми билися з блек-металістами з White Ward за те, що вони DIY, а потім бухали з ними. Снилося, як залишки, що «вижили», тусувалися на офісі Radio Submarina до самого ранку. Шкода, що це був усього лише сон...