Нік Кейв відповів вченому про штучний інтелект
Книги викладача Ієруслимського університету Юваля Ноя Харрарі є бестселлерами, що продаються по всьому світові великими тиражами. Основна тема його книг – місце людини у майбутньому й розвиток штучного інтелекту. Один з фанів Ніка Кейва, а саме Пітер зі Словенії у відкритому листі запитав у легендарного музиканта: чи зможе штучний інтелект написати хорошу пісню? Відповідь Ніка була наступною.
Дорогий Пітер,
Юваль Ной Харари у своїй новій книзі «21 урок для XXI століття» пише, що штучний інтелект (ШІ), з його безмежним потенціалом, в кінцевому підсумку позбавить багатьох людей робочих місць. Це цілком можливо. Далі він пише, що пісні ШІ будуть ще краще, ніж складені людьми. Якщо коротко, то він каже, що ми слухаємо пісні, щоб змусити себе відчувати певні речі. І що в майбутньому ШІ зможе копіювати мозок конкретної людини й створювати пісні, пристосовані виключно під його свідомість. Завдяки цій індивідуалізації, людина зможе відчути емоції від пісні з набагато більшою інтенсивністю і точністю.
Якщо людині сумно, а вона хоче відчувати себе щасливою, то треба буде просто послухати сгенеровану під нього пісню про щастя - й готово. Але я впевнений, що пісні існують не тільки для цього. Звичайно, ми звертаємося до пісень, щоб відчути щастя, смуток, сексуальність, тугу за рідною домівкою, схвильованість або щось ще. Але велика пісня змушує нас відчувати священний трепіт. Для того є причина. Почуття трепіту майже завжди засноване на наших обмеженнях, як людських істот. Вся справа в зухвалості людей, що виходять за межі своїх можливостей.
Можливо, ШІ зможе створити пісню таку ж хорошу, як, наприклад, Smells Like Teen Spirit Nirvana, і в ній будуть виконані всі пункти, необхідні для того, щоб ми відчули, як повинна звучати така пісня. В даному випадку - схвильовано й бентежно. Також, можливо, що ШІ змусить нас відчувати ті ж почуття, що і живий автор пісень, але більш інтенсивно. Але, коли ми слухаємо Smells Like Teen Spirit, ми чуємо не тільки пісню. Мені здається, що насправді ми чуємо подорож замкнутоої й відчуженої молодої людини з маленького американського містечка Абердін. Молоду людину, яка була ходячим вузлом дисфункції й людських обмежень. Молоду людину, яка мала сміливість співати голосно про свій біль в мікрофон, достукатися до небес, а вже через небеса проникнути в серця покоління. Ми також чуємо, як Іггі Поп гуляє по руках своїх фанатів під час концерту в 1970-х й змащує себе арахісовим маслом.
Ми чуємо, як Бетховен складає Симфонію №9, майже повністю глухий. Ми чуємо Прінса, як цей малюк, складений з пурпурних атомів співає під проливним дощем на Суперкубку й вражає всіх. Ми чуємо, як Ніна Сімон перетворює свою лють й розчарування в найніжніші любовні пісні. Ми чуємо, як Паганіні продовжує грати твір на скрипці Страдіварі, коли всі струни, крім однієї, порвані. Ми чуємо, як Джимі Хендрікс встає на коліна й підпалює свій власний інструмент. Що ми насправді чуємо, так це людські обмеження й сміливість їх подолати. Штучний інтелект при всіх його необмежених можливостях просто не володіє такою здатністю. Втрачається вся суть подолання. Музика має здатність торкатися Бога кінчиками пальців. А той трепіт й здивування, яке ми відчуваємо, народжується в нас завдяки відчайдушній нерозсудливості в спробах автора досягти мети, а не в самій меті. А про яку радість подолання та перемоги можна говорити при необмеженому потенціалі? Отже, відповідаю на ваше запитання, Пітер: штучний інтелект міг би написати хорошу пісню, але не велику.
З любов'ю, Нік